Найстарший із дітей загиблого героя, 17-річний Микита, хоче, як і його батько, стати військовим, планує вчитися на артилериста.
Жителька міста Слов’янська, що на Донеччині, Олена Дубініна разом із п’ятьма онуками переїхала до Львова, бо саме у львівському госпіталі надавали медичну допомогу її синові, який отримав важке поранення в голову ще в березні 2022 року, в перші дні повномасштабного вторгнення.
Історію жінки розповіли на сайті Львівської міської ради.
Після поранення у Мар’їнці Андрія Савенка, який ще від 2016 року служив у Збройних силах, спершу лікували у Дніпрі, а потім він ще три місяці пролежав у реанімації у львівському госпіталі. Весь час його мама Олена була поруч.
“Коли він приходив до тями, були такі моменти, я його запитувала, він кивав головою. Розуміла його без слів. Думала - полікуємо його, і нехай навіть у інвалідному візку, та він буде живим”, - згадує вона.
Андрій помер 9 липня. Похований на полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
Тепер із цим містом у переселенки зі Слов’янська - нерозривний зв’язок, бо тут назавжди залишився її син. Хоча коли вона вперше потрапила до Львова, місто здалося їй непривітним.
“Львів здався мені сумним і похмурим. Певно тому, що від дороги ми були втомлені, не знали, де нам бути, де жити. Їхали світ за очі, щоб лиш бути поруч із нашим Андрієм. Було дуже багато питань: де ми будемо жити, де навчатимуться діти. З усім допомогли волонтери і управління “Служби у справах дітей”. Ці люди стали для нас рідними, допомагають нам в усьому. То було так важливо, особливо в перші дні після приїзду. Адже ми нікого і нічого не знали", - розповіла жінка.
У Львові жінка з п’ятьма онуками орендує квартиру. Дітей виховує сама, бо невістка пішла з родини чотири роки тому.
“Найменшому – Богданові – 5 років, Наді – 7, Маринці – 11, Христині – 9 і Микиті – 17. Мама їх покинула, пішла, відмовилася. У травні буде чотири роки. Мене образа розпирає, що діти ростуть, а у них немає ні батька, ні матері”, - каже бабуся.
Онуки допомагають жінці по господарству - прибрати, посуд помити, поїсти приготувати.
Найстарший з дітей загиблого героя, 17-річний Микита, хоче, як і його батько, стати військовим. Хлопець планує вчитися на артилериста.
“Він мені часто розказував про техніку, зброю. Мені це подобалося. Це головна моя ціль – захищати Батьківщину. Тим більше, зараз війна йде на Донбасі, звідки я родом. Ворог прийшов і ми маємо його знищити. А найбільша мрія – щоб закінчилася війна і не гинули більше мирні люди і наші військові”, - каже Микита Савенко.
На згадку про батька на стіні у львівській орендованій квартирі висить прапор, який подарували побратими загиблого героя.
Нагадаємо, жителька Хуста, що на Закарпатті, 20-річна Моніка Кадар прийняла в себе вдома переселенця з Маріуполя Павла Гладковського. Незважаючи на те, що чоловікові майже 60 років, між ними спалахнуло кохання.
Читайте також: